Закон УкраЇни Про державну службу



Сторінка1/4
Дата конвертації30.01.2017
Розмір1,27 Mb.
  1   2   3   4
ПРОЕКТ

Вноситься


Кабінетом Міністрів України

ЮА. ЯЦЕНЮК

“ ” 2015 р.

Закон УкраЇни

Про державну службу
____________________

Цей Закон визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, підзвітної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також можливість реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їх особистих якостях та досягненнях.



Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Державна служба та державний службовець

1. Державна служба — публічна, професійна, політично неупереджена діяльність щодо практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо:

1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівні та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів;

2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів;

3) забезпечення надання доступних і високоякісних публічних, зокрема адміністративних, послуг;

4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства;

5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням;

6) управління персоналом державних органів;

7) реалізації інших повноважень державного органу.

2. Державний службовець — громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, їх апараті (секретаріаті), органах влади Автономної Республіки Крим (далі — державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов’язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, його апарату (секретаріату), а також дотримується принципів державної служби.

Стаття 2. Визначення термінів

1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

1) безпосередній керівник — керівник у державних органах, якому безпосередньо підпорядкований державний службовець;

2) керівник державної служби — посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов’язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та роботи інших працівників в цьому органі, а також прийняття рішень про розподіл бюджетних коштів, розпорядником яких є державний орган;

3) посада державної служби — визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов’язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону;

4) професійна компетентність — здатність особи застосовувати спеціальні знання, уміння та навички, виявляти відповідні ділові якості для належного виконання встановлених завдань і обов’язків, навчання, професійного та особистого розвитку;

5) суб’єкт призначення — державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби та звільняти з такої посади;

6) наставництво — навчання на робочому місці, яке спрямоване на довгострокове оволодіння і розвиток необхідних для виконання посадових обов’язків професійних знань, умінь та навичок новопризначеного державного службовця, і здійснюється у формі консультацій, порад та роз’яснень, які надає закріплений за таким державним службовцем наставник;

7) функції з обслуговування — діяльність працівників державного органу, яка не передбачає здійснення повноважень, безпосередньо пов’язаних з виконанням завдань і функцій, визначених частиною першою статті 1 цього Закону;

8) професійне навчання — набуття та удосконалення професійних знань, умінь та навичок, що забезпечує відповідний рівень професійної кваліфікації державного службовця для його професійної діяльності;

9) службова дисципліна — неухильне додержання Присяги державного службовця, сумлінне виконання ним службових обов’язків та правил внутрішнього службового розпорядку.

2. Терміни “близькі особи”, “безпосереднє підпорядкування”, “корупційне правопорушення” в цьому Законі вживаються у значенні, наведеному в Законі України “Про запобігання корупції”.

Стаття 3. Сфера дії Закону

1. Цей Закон регулює державно-службові і суспільні відносини, що виникають у зв’язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

2. Дія Закону поширюється на:

1) посади державної служби:

у Секретаріаті Кабінету Міністрів України, Адміністрації Президента України, Апараті Ради національної безпеки і оборони України, Апараті Верховної Ради України, Секретаріаті Конституційного Суду України, Секретаріаті Вищої ради юстиції, Центральній виборчій комісії, Рахунковій палаті, Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, у консультативних, дорадчих та інших допоміжних органах і службах, утворених Президентом України;

у міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади, державних колегіальних органах, а також їх територіальних органах;

у місцевих державних адміністраціях;

в апараті судів та апараті інших державних органів, які не належать до системи органів виконавчої влади;

2) посаду Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

3. Дія цього Закону не поширюється на:

1) Президента України, членів Кабінету Міністрів України, перших заступників та заступників міністрів (крім заступників Міністра Кабінету Міністрів України);

2) народних депутатів України;

3) депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

4) суддів;

5) працівників прокуратури;

6) працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування;

7) працівників державних підприємств, установ та організацій, а також інших суб’єктів господарювання державної форми власності;

8) військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до закону, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та інших органів, яким присвоюються спеціальні звання;

9) радників, помічників, уповноважених та Прес-секретаря Президента України; працівників секретаріатів Голови Верховної Ради України та його заступників; працівників патронатних служб Прем’єр-міністра України, Першого віце-прем’єр-міністра України, віце-прем’єр-міністрів України, інших членів Кабінету Міністрів України, помічників-консультантів народних депутатів України; помічників суддів.

Стаття 4. Принципи державної служби

1. Державна служба здійснюється з дотриманням принципів:

1) патріотизму — відданість та вірне служіння Українському народові;

2) доброчесності — спрямованість дій державного службовця на захист публічних інтересів та відмова державного службовця від реалізації приватних інтересів під час здійснення наданих йому повноважень;

3) верховенства права — забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина відповідно до Конституції України, що визначають зміст і спрямованість діяльності державного службовця під час виконання завдань і функцій держави;

4) законності — обов’язок державного службовця діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

5) ефективності — раціональне і результативне використання ресурсів для досягнення цілей державної політики;

6) спрямованості на захист інтересів громадян — забезпечення пріоритету потреб та інтересів громадян під час виконання завдань і функцій державного органу;

7) забезпечення рівного доступу до державної служби — заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень для громадян під час вступу на державну службу та її проходження;

8) професіоналізму — високий рівень володіння питаннями державної служби, компетентне, об’єктивне і неупереджене виконання посадових обов’язків, постійне підвищення державним службовцем рівня своєї професійної компетентності;

9) політичної неупередженості — недопущення впливу політичних поглядів на дії та рішення державного службовця, а також утримання від демонстрації свого ставлення до політичних партій, демонстрації власних політичних поглядів під час виконання посадових обов’язків;

10) прозорості — відкритість інформації про діяльність державного службовця;

11) стабільності — незалежність персонального складу державної служби від змін політичного керівництва держави та державних органів;

12) відповідальності — персональна відповідальність державного службовця за виконання посадових обов’язків.

Стаття 5. Правове регулювання державної служби

1. Правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України та указами Президента України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

2. Відносини, що виникають у зв’язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено спеціальним законом.

3. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, які не врегульовано цим Законом.

Стаття 6. Класифікація посад державної служби

1. Посади державної служби в державних органах поділяються на категорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень державних службовців і необхідних для їх виконання кваліфікації та професійної компетентності.

2. Встановлюються такі категорії посад державної служби:

1) категорія “А” (вищий корпус державної служби) — посади заступників Міністра Кабінету Міністрів України (крім першого заступника), державного секретаря міністерства та його заступників, керівників Адміністрації Президента України, керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами Кабінету Міністрів України, та їх заступників, інші посади керівників державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, та їх заступників, голів та членів державних колегіальних органів, Голови Рахункової палати та його заступників, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та його представників, Голови та членів Центральної виборчої комісії, Голови та членів Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, керівника Державного управління справами та його заступників, керівника Секретаріату Конституційного Суду України та його заступників, керівників апарату Верховного Суду України, апарату вищих спеціалізованих судів України та їх заступників, Голови Державної судової адміністрації України та його заступників, керівника секретаріату Вищої ради юстиції та його заступників, керівника секретаріату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та його заступників, Голови та членів Антимонопольного комітету України, інші посади керівників державної служби у державних органах, діяльність яких спрямовується і координується безпосередньо Кабінетом Міністрів України або окремою особою, що займає політичну посаду, а також їх заступників, керівника Апарату Верховної Ради України та його заступника, посади керівників самостійних структурних підрозділів Секретаріату Кабінету Міністрів України, Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України, Секретаріату Конституційного Суду України, апарату Верховного Суду України, апарату вищих спеціалізованих судів України, Державної судової адміністрації України, секретаріату Вищої ради юстиції, секретаріату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та їх заступників, посади керівників місцевих державних адміністрацій та їх заступників;

2) категорія “Б” (керівники підрозділів) — посади керівників інших структурних підрозділів Секретаріату Кабінету Міністрів України, Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України, Секретаріату Конституційного Суду України, апарату Верховного Суду України, апарату вищих спеціалізованих судів України, Державної судової адміністрації України, секретаріату Вищої ради юстиції, секретаріату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та їх заступників, не віднесені до категорії “А”, керівників апарату апеляційних судів та їх заступників, керівників самостійних структурних підрозділів апеляційних судів та їх заступників, керівників структурних підрозділів міністерств та інших органів виконавчої влади, їх заступників, а також посади державних службовців — керівників державних органів та посади керівників апарату (секретаріату) державних органів, які не віднесені до категорії “А”, та їх заступників, а також територіальних управлінь таких державних органів;

3) категорія “В” — інші посади державної служби, не віднесені до категорій “А” та “Б”.



Розділ II
ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ

Стаття 7. Права державного службовця

1. Державний службовець має право на:

1) повагу до своєї особистості, честі та гідності, справедливе і шанобливе ставлення з боку керівників, колег та інших громадян;

2) чітке визначення посадових обов’язків, матеріально-технічне забезпечення їх виконання;

3) належні для високоефективної роботи умови служби;

4) оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності та стажу державної служби;

5) відпустки, соціальне та пенсійне забезпечення відповідно до закону;

6) професійне навчання, зокрема за державні кошти, відповідно до потреб державного органу;

7) просування по службі з урахуванням професійної компетентності та сумлінного виконання своїх посадових обов’язків;

8) участь у професійних спілках з метою захисту своїх прав та інтересів;

9) участь у діяльності об’єднань громадян;

10) оскарження в установленому законом порядку рішень про накладення дисциплінарного стягнення, звільнення з посади державної служби, а також негативного висновку за підсумками оцінювання результатів службової діяльності;

11) захист порядку, передбаченому статтею 11 цього Закону, від незаконного переслідування у разі повідомлення про факти порушення вимог цього Закону з боку державних органів, їх посадових осіб;

12) користування правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України;

13) отримання від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого самоврядування необхідної інформації з питань, що належать до його компетенції;

14) проведення службового розслідування за його вимогою з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.

Стаття 8. Обов’язки державного службовця

1. Державний службовець зобов’язаний:

1) дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки;

3) не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина;

4) з повагою ставитися до державних символів України;

5) користуватися державною та регіональною мовою (мовами) або мовою національних меншин під час виконання посадових обов’язків;

6) забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів;

7) сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов’язки;

8) виявляти ініціативу і творчість у роботі;

9) виконувати рішення державних органів, накази, розпорядження та доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією і законами України;

10) додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції;

11) запобігати виникненню конфлікту інтересів під час проходження державної служби;

12) постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності;

13) зберігати державну таємницю та персональні дані громадян, що стали йому відомі у зв’язку з виконанням посадових обов’язків, а також іншу інформацію, яка відповідно до закону не підлягає розголошенню.

Конкретні обов’язки та права державних службовців визначаються у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях, що затверджуються керівниками державної служби в державному органі.

2. У разі виявлення державним службовцем під час його професійної діяльності або поза її межами фактів порушення вимог цього Закону з боку державних органів, їх посадових осіб він зобов’язаний звернутися для забезпечення законності до центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.


Стаття 9. Підпорядкування державного службовця та виконання наказу (розпорядження, доручення)

1. Державний службовець під час виконання посадових обов’язків діє у межах повноважень, визначених законом, і підпорядковується своєму безпосередньому керівнику або особі, яка виконує його обов’язки.

2. Державний службовець повинен виконувати законні накази (розпорядження, доручення), надані безпосереднім керівником або особою, яка виконує його обов’язки.

3. Наказ (розпорядження, доручення), виданий керівником, може бути скасований ним, а також керівником вищого рівня або органом вищого рівня.

4. Державний службовець у разі виникнення у нього сумніву в законності виданого керівником наказу (розпорядження, доручення) повинен вимагати його письмового підтвердження, після отримання якого зобов’язаний виконати такий наказ (розпорядження, доручення). Одночасно з виконанням такого наказу (розпорядження, доручення) державний службовець зобов’язаний у письмовій формі повідомити про нього керівникові вищого рівня або органу вищого рівня. У такому разі державний службовець звільняється від відповідальності за виконання зазначеного наказу (розпорядження, доручення), якщо його буде визнано незаконним у встановленому порядку, крім випадків виконання явно злочинного наказу (розпорядження, доручення).

5. Якщо державний службовець виконав наказ, який в подальшому було визнано незаконним у встановленому порядку, з порушенням вимог, передбачених частиною четвертою цієї статті, він несе відповідальність за своє діяння відповідно до цього Закону.

6. Керівник у разі отримання вимоги державного службовця про надання письмового підтвердження наказу (розпорядження, доручення) зобов’язаний письмово підтвердити або скасувати відповідний наказ (розпорядження, доручення) в одноденний строк.

7. Видання та виконання явно злочинного наказу (розпорядження, доручення) тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Стаття 10. Політична неупередженість

1. Державний службовець повинен неупереджено виконувати законні накази (розпорядження, доручення) керівників незалежно від їх партійної приналежності та своїх політичних переконань.

2. Державний службовець не має права демонструвати свої політичні погляди та вчиняти інші дії або бездіяльність, що у будь-який спосіб можуть засвідчити його особливе ставлення до певних партій і негативно вплинути на імідж державного органу та довіру до влади або становити загрозу для конституційного ладу, територіальної цілісності і національної безпеки, для здоров’я та захисту прав і свобод інших людей.

3. Державний службовець не має права:

1) бути членом політичної партії;

2) проводити чи брати участь у передвиборній агітації за інших кандидатів, інші партії, що є суб’єктами виборчого процесу;

3) суміщати роботу на посаді державної служби з обов’язками народного депутата України або депутата місцевої ради;

4) залучати, використовуючи своє службове становище, державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, працівників бюджетної сфери, інших осіб до участі у передвиборній агітації, акціях та заходах, що організовані політичними партіями;

5) у будь-який інший спосіб використовувати своє службове становище у цілях політичних партій.

4. У разі висування та реєстрації державного службовця кандидатом у депутати Центральною виборчою комісією, виборчими комісіями, сформованими (утвореними) в установленому порядку, він зобов’язаний в одноденний строк письмово повідомити про це керівникові державної служби.

Державному службовцю за його заявою надається відпустка без збереження заробітної плати на час участі у виборчому процесі. Зазначена відпустка надається за рішенням керівника державної служби з дня його повідомлення про участь у виборчому процесі і до дня його завершення відповідно до виборчого законодавства.

5. Державний службовець не має права організовувати і брати участь у страйках та агітації (крім випадку, передбаченого частиною четвертою цієї статті).

Стаття 11. Захист права на державну службу

1. У разі порушення наданих цим Законом прав або виникнення перешкод у реалізації таких прав державний службовець може подати керівнику державної служби відповідну заяву із зазначенням фактів порушення його прав або перешкод у їх реалізації.

2. Керівник державної служби за заявою державного службовця може утворити комісію у складі не менше трьох осіб для перевірки викладених у заяві фактів.

Вмотивована відповідь (рішення) надається заявнику керівником державної служби за висновком комісії у письмовій формі не пізніше ніж протягом 10 робочих днів з дня надходження заяви. Відповідальність за своєчасний розгляд заяв державних службовців несе керівник державної служби.

3. У разі неотримання в установлений строк обґрунтованої відповіді на заяву або незгоди з рішенням державного органу заявник звертається до центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, або його територіального органу для встановлення факту порушення вимог законодавства про державну службу.

4. За результатами розгляду заяви центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, або його територіальний орган надає заявнику вмотивовану відповідь у строк не пізніше 20 робочих днів з дня надходження заяви та в разі встановлення факту порушення прав державного службовця подає державному органу обов’язкову для виконання вимогу щодо скасування рішення або усунення відповідних порушень, які суперечать законодавству.

5. Центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, за фактом порушення ініціює та проводить службове розслідування в порядку, встановленому законодавством, з метою виявлення винних у такому порушенні посадових осіб, а також забезпечення безумовного поновлення прав державного службовця та усунення перешкод у їх реалізації (у разі прийняття таких рішень).

6. Заявник має право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності державних органів, посадових і службових осіб щодо перешкод у реалізації прав, наданих йому цим Законом.



РОЗДІЛ III
УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЮ СЛУЖБОЮ

Стаття 12. Система управління державною службою

1. Система управління державною службою включає:

1) Кабінет Міністрів України;

2) центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, та його територіальні органи;

3) Комісію з питань вищого корпусу державної служби та відповідні конкурсні комісії;

4) керівників державної служби;

5) служби управління персоналом.

Стаття 13. Центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби

1. Центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, забезпечує функціональне управління державною службою в державних органах.

Контроль за виконанням у державному органі вимог цього Закону та інших актів законодавства про державну службу здійснюється центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, та його територіальними органами у межах відповідних повноважень.

2. Керівника центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, призначає на посаду та звільняє з посади Кабінет Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України в порядку, передбаченому для призначення на посади категорії “А”.

Керівник центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, призначається на посаду строком на п’ять років з правом повторного призначення на ще один строк.

3. Центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, та його територіальні органи є відповідальними за виконання завдань і здійснення повноважень щодо:

1) забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері державної служби;

2) розроблення проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань державної служби;

3) видання у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів з питань державної служби, надання роз’яснень з питань застосування законодавства про державну службу;

4) здійснення контролю за додержанням визначених цим Законом умов реалізації громадянами права на державну службу;

5) забезпечення визначення потреб у професійному навчанні державних службовців відповідно до вимог професійних стандартів;

6) формування пропозицій до обсягів державного замовлення на професійне навчання державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування для державних потреб на основі їх професійних компетенцій та розміщення затверджених обсягів згідно із законодавством, забезпечення своєчасного фінансування виконавців державного замовлення відповідно до укладених державних контрактів;

7) сприяння розвитку системи навчальних закладів, які проводять професійне навчання державних службовців, делегування їм повноважень з визначення змісту навчання державних службовців відповідно до вимог професійних стандартів;

8) організації із залученням навчальних закладів розроблення освітньо-професійних програм в галузі знань “Державне управління” і їх погодження, а також розроблення професійних програм спеціалізації та підвищення кваліфікації державних службовців та затвердження таких програм;

9) вжиття заходів до створення рівних умов прийняття та просування по службі державних службовців категорій “Б” і “В”;

10) забезпечення ведення і опублікування єдиного списку вакантних посад державної служби в державних органах та переможців конкурсних відборів;

11) подання державним органам та їх посадовим особам рекомендацій щодо скасування рішень таких органів з питань державної служби, які суперечать законодавству в частині реалізації громадянами права на державну службу;

12) надання методичної допомоги службам персоналу в державних органах;

13) проведення моніторингу вакантних посад категорії “А” та ініціювання перед суб’єктом призначення проведення конкурсного відбору на такі посади;

14) ведення обліку державних службовців категорії “А”, строк повноважень яких закінчується, а також тих, які після звільнення не працевлаштовані в установленому порядку, але не довше ніж протягом одного року з дня закінчення строку призначення на посаду;

15) повідомлення суб’єкту призначення про рішення Комісії з питань вищого корпусу державної служби про підтримання пропозицій щодо звільнення за його ініціативою державних службовців категорії “А”;

16) розроблення за погодженням із Комісією з питань вищого корпусу державної служби типових вимог до професійної компетентності державних службовців категорії “А” та подання їх Кабінетові Міністрів України для затвердження;

17) розгляду скарг державних службовців категорій “Б” і “В” щодо прийняття, проходження та припинення державної служби відповідно до цього Закону;

18) забезпечення захисту прав державних службовців під час зміни істотних умов служби;

19) забезпечення моніторингу проведення державними органами консультацій з громадськістю під час формування та реалізації державної політики;

20) здійснення інших повноважень, визначених цим та іншими законами.

4. Політичну відповідальність за діяльність центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, несе член Кабінету Міністрів України, якому доручено здійснення державного управління у сфері державної служби.

5. Рішенням Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, створюються його територіальні органи, повноваження яких можуть поширюватися на декілька адміністративно-територіальних одиниць.

Керівники зазначених територіальних органів призначаються на посаду та звільняються з посади рішенням керівника центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Стаття 14. Комісія з питань вищого корпусу державної служби

1. Комісія з питань вищого корпусу державної служби (далі — Комісія) є постійно діючим колегіальним органом і працює на громадських засадах.

2. До складу Комісії входять:

1) представник, запропонований Комітетом Верховної Ради України, до повноважень якого належать питання державної служби;

2) представник, запропонований Президентом України з числа осіб, які займають посади вищого корпусу державної служби;

3) представник, визначений Кабінетом Міністрів України з числа осіб, які займають посади вищого корпусу державної служби;

4) керівник центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби за посадою;

5) керівник Національного агентства з питань запобігання корупції;

6) керівник Національної академії державного управління при Президентові України;

7) по одному представнику від спільного представницького органу репрезентативних всеукраїнських об’єднань профспілок на національному рівні та спільного представницького органу сторони роботодавців на національному рівні;

8) чотири представники громадських об’єднань, наукових установ та експертних організацій, обрані відповідно до затвердженого центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, порядку, на підставі пропозицій робочої групи, сформованої громадськістю.

3. Комісія утворюється Кабінетом Міністрів України, який затверджує її персональний склад. Пропозиції щодо утворення комісії та затвердження її складу Кабінетові Міністрів України вносяться центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Строк повноважень члена Комісії становить чотири роки, крім осіб, зазначених у пунктах 2—4 частини другої цієї статті, строк повноважень яких визначається строком повноважень суб’єкта, представником якого є особа у складі Комісії.

4. Членом Комісії може бути громадянин України з досвідом діяльності або фаховими знаннями у сфері державної служби або у сфері управління людськими ресурсами, який здатний представляти інтереси суспільства, а також забезпечувати політично неупереджену і професійну роботу Комісії.

5. Строк повноважень члена Комісії припиняється достроково в разі:

1) подання заяви про припинення повноважень члена (в тому числі за власним бажанням);

2) неможливості виконувати свої обов’язки за станом здоров’я (за наявності медичного висновку);

3) припинення громадянства України або виїзду на постійне проживання за межі України;

4) вчинення умисного злочину;

5) визнання судом недієздатним або обмежено дієздатним;

6) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

7) смерті.

Стаття 15. Повноваження Комісії

1. До повноважень Комісії належить:

1) погодження розроблених центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, типових вимог до професійної компетентності державних службовців, які займають посади державної служби категорії “А”;

2) проведення конкурсного відбору на посади категорії “А” та внесення суб’єкту призначення пропозицій щодо кандидатур на такі посади загальною кількістю не більше трьох осіб;

3) розгляд пропозицій щодо звільнення за ініціативою суб’єкта призначення державних службовців, які займають посади державної служби категорії “А”;

4) внесення суб’єкту призначення пропозицій щодо дострокового звільнення державних службовців, які займають посади державної служби категорії “А”;

5) здійснення дисциплінарного провадження щодо державних службовців, які займають посади державної служби категорії “А”, та внесення суб’єкту призначення пропозицій щодо застосування або незастосування до них дисциплінарних стягнень.

2. Суб’єкт призначення розглядає пропозиції щодо кандидатур, передбачених пунктом 2 частини першої цієї статті, та приймає рішення щодо призначення одного із визначених Комісією кандидатів або надає вмотивовану відмову в призначенні протягом 10 робочих днів з дня прийняття відповідного рішення. У разі такої відмови або відхилення пропозицій щодо усіх кандидатур проводиться повторний конкурс.

Стаття 16. Організація роботи Комісії

1. Головуючим на засіданнях Комісії є керівник центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

2. Члени Комісії здійснюють свої повноваження на громадських засадах без відриву від виробничої або службової діяльності. За членами Комісії на період виконання обов’язків зберігається місце роботи (посада) і середній заробіток.

3. Комісія у межах наданих повноважень приймає рішення більшістю голосів присутніх на засіданні членів Комісії.

Рішення Комісії оформляються протоколами та висновками у випадках, визначених цим Законом.

4. Засідання Комісії щодо кадрових питань проводяться прозоро; оголошення про їх проведення, порядок денний і протоколи таких засідань оприлюднюються на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Засідання Комісії є правоможним, якщо в ньому бере участь не менше двох третин від загального складу Комісії.

5. На своєму засіданні Комісія приймає рішення про утворення комітету з відбору на відповідну посаду та комітету з дисциплінарних проваджень з розгляду відповідного питання, а також визначає осіб із числа членів Комісії, які до них входять.

6. Комітетами для вирішення питань, що належать до їх повноважень, залучаються представники центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, які мають вищу юридичну освіту не нижче другого (магістерського) рівня, державних органів, профільних наукових установ та навчальних закладів, інститутів громадянського суспільства та міжнародних організацій з належною фаховою підготовкою та досвідом роботи у відповідних галузях.

7. Організаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності Комісії здійснюється центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

8. Інші питання діяльності Комісії регулюються Положенням про Комісію, яке затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Стаття 17. Керівник державної служби

1. Повноваження керівника державної служби здійснюють:

1) у Секретаріаті Кабінету Міністрів України — Міністр Кабінету Міністрів України;

2) у міністерстві — державний секретар міністерства;

3) в іншому центральному органі виконавчої влади — керівник відповідного органу;

4) у державних органах, посади керівників яких належать до посад державної служби, — керівник відповідного органу;

5) в інших державних органах або в разі прямого підпорядкування окремій особі, яка займає політичну посаду, — керівник апарату (секретаріату).

2. Керівник державної служби:

1) організовує планування роботи з персоналом державного органу, в тому числі організовує проведення конкурсів на зайняття вакантних посад категорій “Б” і “В”, забезпечує прозорість і об’єктивність таких конкурсів відповідно до вимог цього Закону;

2) забезпечує планування службової кар’єри, планомірне заміщення посад державної служби підготовленими фахівцями згідно з вимогами до професійної компетентності та стимулює просування по службі;

3) забезпечує своєчасне оприлюднення та передачу центральному органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, інформації про вакантні посади державної служби з метою формування єдиного переліку вакантних посад державної служби, що підлягає оприлюдненню;

4) призначає громадян України, які пройшли конкурсний відбір, на вакантні посади державної служби категорій “Б” і “В”, звільняє з таких посад відповідно до Закону;

5) присвоює ранги державним службовцям державного органу, які займають посади категорій “Б” і “В”, а також керівникам самостійних структурних підрозділів Секретаріату Кабінету Міністрів України, Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України, які займають посади державної служби категорії “А”;

6) забезпечує підвищення кваліфікації державних службовців державного органу;

7) здійснює контроль за дотриманням виконавської та службової дисципліни в державному органі;

8) розглядає скарги на дії або бездіяльність державних службовців, які займають посади державної служби категорій “Б” і “В”;

9) приймає у межах наданих повноважень рішення про заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності державних службовців, які займають посади державної служби категорій “Б” і “В”;

10) виконує функції роботодавця для працівників державного органу, найнятих за трудовим законодавством;

11) приймає рішення про розподіл бюджетних призначень;

12) створює належні умови та сприяє матеріально-технічному забезпеченню державних службовців для виконання ними своїх обов’язків;

13) здійснює інші повноваження відповідно до цього Закону та інших законів.

Стаття 18. Служба персоналу державного органу

1. У державному органі залежно від чисельності персоналу утворюється структурний підрозділ або вводиться посада спеціаліста з питань персоналу (далі — служба персоналу) з підпорядкуванням безпосередньо керівнику державної служби. Відповідні обов’язки можуть бути покладені на одного з державних службовців органу.

2. Служба персоналу забезпечує здійснення керівником державної служби своїх повноважень, відповідає за реалізацію державної політики з питань управління персоналом у державному органі, добір персоналу, планування та організацію заходів з питань підвищення рівня професійної компетентності державних службовців, документальне оформлення вступу на державну службу, її проходження та припинення, а також виконує інші функції, передбачені законом.

3. Служба персоналу у питаннях реалізації єдиної державної політики у сфері державної служби керується актами центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

4. Типове положення про службу персоналу затверджується центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.



РОЗДІЛ IV
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка